Вперше чумаки з’явилися у Середньому Подніпров’ї у другій половині XVI ст. Термін «чумак», ймовірно, походить від тюркского слова "чомак", що у перекладі позначає "булава".
Чумацький промисел відігравав в Україні ХVIII- ХIХ ст. значну транспортно-торгівельну роль. Зокрема, чумаками у 1842 р. на Київщину було завезено 790275 пудів солі на суму 303323 карбованців, у 1848 р. — 967651 пудів на суму 344974 крб.
Згідно з досі відомими фактами, чумацтво зародилося у другій половині ХV ст. Перші письмові згадки про чумаків, які приїздили з центральних районів України в Кримське ханство по сіль, знаходимо ще в листах кримського хана Менглі Гірая до Івана ІІІ в 1499 р. Хан скаржився на якихось людей, які “приходя, соль берут, а пошлины не дают”.
Кримська країна була багата на важливий продукт - сіль. Про неї ще в середині XIII століття писав мандрівник Вільгельм (Гільйом) Рубрук: «На півночі цієї області знаходиться багато великих озер, на берегах яких є соляні джерела; сіль, тверда як лід, звідусіль приїжджають сюди за сіллю. Морем також приходять за цією сіллю безліч судів, які платять мито за свій вантаж».
Пізніше й османський мандрівник Евлія Челебі не зміг обійти увагою соляні озера, які були на той час власністю кримського хана. Іншими словами, весь прибуток від продажів Орської (перекопської) солі надходило до державної скарбниці. Ось що говорить про неї Челебі: «Ця біла і смачна сіль видобувається шматками як цеглини ... В місяці липні поверхня цього озера покривається сіллю як ніби льодом, в п’ядь товщиною. Її ріжуть на частини як килим і звалюють як гори». З кінця XIII століття відомо, що кримська сіль користувалася попитом не тільки у сусідів українців, а й на європейському ринку.
У книзі «Універсальний опис Криму» про кримську сіль згадував Василь Кондаракі: «З сакських озер сіль в основному йшла в Анатолію, з феодосійських ж - на Кавказ і в околиці Азовського моря, а з перекопських - у Литву, Україну і далі. В Україну вивозили сіль самі козаки. Татари продавали її не на вагу, а фурами, що змушувало козаків хитрувати, навантажуючи до такої міри, що зрушити фуру з місця можна було не інакше як десятьма парами сильних волів, а потім вже за митною межею її розвантажували».
Заходи і акції відбудеться в містах:
25 серпня 19:00 — КИЇВ. Парк «Крим» (парк «Ватутіна»), вул. Оноре-де-Бальзака, 2а
26 серпня 17:00 — СВІТЛОГІРСЬКЕ Полтавська область. База відпочинку "Берег"
27 серпня 17:00 — НІКОПОЛЬ Дніпропетровська область. Музейна площа КЗ «Нікопольського краєзнавчого музею», вул. Електрометалургів, 46-а
28 серпня 17:00 — БЕРИСЛАВ Херсонська область. Парк Шевченка
30 серпня 17:00 — КАХОВКА Херсонська область. Парк Трудової Слави
31 серпня 12:00 — КПВВ «КАЛАНЧАК» Херсонська область
Світлогірське - або Переволочна. Стара переправа і селище Переволочна розташовувалася поряд із сучасним Світлогірське.
Світлогірське було створено в 1961 році при створенні Дніпродзержинського водосховища. У 1964 році все населення сусідньої Переволочни було евакуйовано і переселено в Світлогірське (власне, його для цих цілей і створили), а місцевість затоплена. Сьогодні частина Переволочни перебуває під водою. На даний момент від колишньої величі селища майже нічого не залишилося. Велика частина села знаходиться під водою. Хоча, на сучасному супутниковому знімку місцевості ще можна розгледіти контури вулиць села.
Переволочна розташовувалася у броду через Дніпро, біля впадання в нього річки Ворскли (сама назва річки Ворскла походить від тюркського і перекладається як «біла вода»). На протилежному березі знаходиться селище Мишурин Ріг. Наявність броду дало Переволочні її назву. Поселення існувало з кінця XIV століття як частина ланцюжка укріплених поселень по Дніпру. Його засновником вважається литовський князь Вітовт. Поселення спочатку виконувало функцію зміцнення крайніх рубежів Великого князівства Литовського.
У козацький період поселення мало стратегічне значення. Тут знаходилася переправа через Дніпро, на шляху, що з’єднує Гетьманщину із Запорізькою Січчю і Кримом. Вона виконувала роль кордону - перевалочну базу. Через вузьке місце русла перетягували (переволочували) човна на інший бік. Тут закінчувалася Запорізька Січ, і чумаки могли розподіляти свій товар, а головне вози з сіллю. Далі звідси їх шляхи поділялися за різними напрямками. Частина йшла до Києва, інша частина - у бік сучасних Сум і Харкова.
Тут же була збудована козацька дерев’яна фортеця Переволочна. На жаль, фортеця не зберіглася.
Переволочна входила до складу Полтавського полку Гетьманщини як сотенне містечко. У 1638 році у Переволочні проживало 426 людей, було 10 млинів. У 1753 року Переволочна складалася з 84 дворів, в них жили 53 козака і 30 переправників. В кінці XIX століття в селищі проживало 1681 людина. У квітні 1709 року, під час карального походу російських військ на Запорізьку січ, Переволочна була захоплена, козацький гарнізон знищений, спалені млини на річках і судна, що стояли біля переправи Переволочної. Пізніше, саме тут 30 червня 1709 року після поразки під Полтавою здійснювалася переправа шведів. Проте, вони були наздогнані російським військом і велика частина шведів потрапила у полон до Олександра Меншикова і змушена була капітулювати. У той час як їхній полководець король Карл XII з декількома сотнями солдатів встиг відійти до Бендер.
У XVIII столітті містечко було частково відновлено, а вже за часів Нової Січі в Переволочній перебувала російська митниця. У 1764 році, після ліквідації Полтавського полку Катериною ІІ, Переволочна була включена до складу Новоросійської губернії.
Нікополь. Перші поселення на території сьогоднішнього Нікополя виникли ще в II тисячолітті до нашої ери, коли тут жили кіммерійці. У VII столітті до н.е. їх потіснили та частково асимілювали скіфи, які утворили ранню державу. Відомим був перший скіфський цар Атей, завдяки йому державне утворення досягло значної військової та економічної потужності. Ранні скіфи підтримували активні зв’язки з античними містами Північного Причорномор’я (Пантикапеєм, Херсонесом), здійснювали військові походи на сусідні і віддалені землі.
Згодом, протягом тривалого часу, аж до XIII століття нашої ери, цими територіями володіли різні кочові народи - готи, гуни, авари, булгари, хозари, печеніги, кипчаки, ногайці.
У VI-XII століттях через ці місця проходив так званий шлях «із варяг у греки», який з’єднував країни Північної Європи і Київську Русь з Візантійською імперією. Але головне тут пролягав знаменитий транзитний Соляний або Чумацький шлях з Криму.
Перша згадка про Нікополь датується 1594 роком. Воно зафіксовано в щоденнику австрійського дипломата, військового діяча і мандрівника Еріха Лясоти - посла імператора Священної Римської імперії Рудольфа II. Пізніше на території нинішнього міста виникає одна із козацьких фортець, яка отримає назву Микитинська Січ. Датою заснування вважається 1638 рік. Про неї згадується в літописі Самовидця, в працях польського хроніста Дзевовіча і французького інженера і військового картографа Гійома Левассера де Боплана. Саме він вказує на повторне відновлення польським урядом в 1638 році фортеці Кодак і саме цей рік вважається заснуванням Микитинської Січі.
11 грудня 1647 року сюди зі своїм сином Тимофієм прибув Богдан Хмельницький, а після повернення з Кримського ханства 19 квітня 1648 року на загальній козацькій раді Хмельницький був обраний гетьманом Війська Запорозького. Тут же була оголошена війна Речі Посполитій і почалася Визвольна війна українського народу, яку активно підтримували кримські татари. Сьогодні, на місці зборів історичної ради та обрання гетьманом Богдана Хмельницького (вул. Микитинська), встановлено пам’ятник.
Микитинська Січ проіснувала недовго. У 1652 році на її місці утворилася нова Чортомлицька Січ, а в 1667 році згідно з офіційною польсько-російською угодою слово "січ" було замінено на "перевіз". Так утворилося поселення Микитин Перевіз. У 1734 році Микитин Перевіз набуває статус села, а в 1753 в офіційних документах це місце називається Микитинською Заставою.
Це був важливий прикордонний пост Війська Запорізького Низового до 1775 року (у 1775 році знищена російськими військами).
У період Гетьманщини тут розташовувався поштовий вузол, а ще своєрідна установа, де представники двох сторін української і кримськотатарської розбирали і розглядали цивільні справи, чвари і суперечки, що виникали між кримськими татарами й українцями, які проживали там. Тут же офіційно проживали перекладачі, які допомагали складати чумакам документи кримськотатарською мовою для в’їзду на територію Кримського ханства.
Свою офіційну назву Нікополь отримав у першій половині XX століття.
Берислав - Гази-Кермен, місто-фортеця розташовувалася на правому березі Дніпра, навпроти міста-фортеці Іслам-Кермен. Ще в кінці XIV століття ординський хан Тохтамиш побудував у цьому місці свою фортецю-резиденцію, сьогодні її прийнято називати Доган-гечіт або Соколина переправа.
У 1395 Тохтамиш програв битву самаркандського еміру Тимуру, позбувся ординського трону і змушений був піти в Київ, поступившись троном у Сараї родичу чингісіду Тимуру-Кутлугу. У Києві його союзником стає великий князь литовський Вітовт. У 1397 Тохтамиш, користуючись підтримкою Вітовта, повертається в Північне Причорномор’я з метою закріпити за собою хоча б Крим. Існує версія, що у серпні-вересні 1397 року разом з Тохтамишем в Північному Причорномор’ї і Криму перебував сам Вітовт, але джерела не підтверджують цього факту. Відомо тільки те, що литовці дійсно супроводжували Тохтамиша. Саме в цей період спільними зусиллями з ординцями було збудовано фортифікаційна споруда, відома як «Вежа Вітовта» (знаходиться в сусідньому селі Веселе). Дослідники роблять припущення, що вона служила митницею, а прибуток від неї литовці і татари ділили порівну. Проте, якщо митниця і функціонувала, то не довго. У 1399 Вітовт і Тохтамиш програли битву на річці Ворсклі верховному ординському хана Тимуром-Кутлугу і його бейлербею Едігею. «Вежа Вітовта» вціліла, а от резиденція Тохтамиша Доган-гечіт в той же рік була зруйнована.
1484 року кримський хан Менглі Гірай частково на руїнах фортеці Тохтамиша побудував нове місто-фортеця, який отримав назву Гази-Кермен. Сьогодні її залишки можна бачити в районі сучасної пристані міста Берислава.
Фортеця поділялася на малу, середню і велику цитадель.
І якщо спочатку фортеця мала служити виключно як військовий плацдарм, то вже при Газі Гірає II (1588 - 1608 рр.) тут було проведено капітальний ремонт. Фортецю укріпили, з’явилася друга кріпосна стіна з вежами і бастіонами, її забезпечили великими гарматами шахи зурбазан, розширили її межі. Поступово біля фортеці почало зростати місто.
Існує припущення, що саме Газі Гірай II мав намір повністю перебудувати фортецю Гази-Кермен під свою нову столицю на материку. У нього дійсно були такі плани, але місце своєї нової столиці він тримав у таємниці. Вважають, що звідси нібито фортеця отримала назву на честь імені цього хана. Однак, це не зовсім так. Фортеця вже за часів його прадіда хана Менглі Гірая носила ім’я Гази-Кермен. Ряд інших дослідників робили припущення, що Гази-Кермен або помилкова інтерпретація Кизи-Керем може перекладатися або як «Дівоча фортеця», або як «Суддівська фортеця». Однак, все ж правильно дотримуватися третього варіанту, а саме фортеця буквально означала «Фортеця Воїнів», тобто гази, газилер. Цей варіант логічний, хоча б тому, що в фортеці постійно знаходився гарнізон і вона була крайньою, добре укріпленою військовою фортецею на території Кримського ханства і несла важливу функцію контролю за неспокійними сусідами січовими козаками.
На протилежному березі від фортеці Гази-Кермен перебувала фортеця Іслам-Кермен. Проте, на Дніпрі по середині цих фортець знаходився острів Тавань. Про цей острів ще в 1334 році писав арабський мандрівник Ібн Баттута, називаючи його Баба Салтик. (У XIV столітті в Криму був відомий суфій шейх Баба Салтик, особа вельми впливова і відома). Тут же ймовірно в XV столітті була побудована перша фортеця Ескі-Таван, пізніше перебудована. У XVI - XVII століттях, сам острів мав стратегічне значення, кримці на Тавані контролювали переправу. Сьогодні острів затоплений водами Каховського водосховища. На цьому острові було ще кілька фортець Нусрет-Кермен і Мубарек-Кермен, обидві датовані XVII століттям. Між ними і береговими укріпленнями на ніч розтягували ланцюга, до яких кріпили дзвони, щоб козаки на чайках не могли пройти повз і безперешкодно вийти в Чорне море. Однак, козаки навчилися обходити цю перешкоду: вони пускали за течією повалені дерева, ті чіпляли ланцюга, дзвони лякали варту, гармаші навмання стріляли по темній річці, а козацькі човни тим часом проходили повз серед суєти.
Під час правління хана Мухаммеда Гірая IV (1641-1644, 1654-1666 рр.) фортеця Гази-Кермен офіційно стала служити резиденцією сераскіра (військового губернатора) Едічкула - провінції Кримського ханства, яка займала частину сучасної Херсонської області. Саме при цьому хані в 60-х роках XVII століття фортецю бачив і описав мандрівник Евлія Челебі. Він повідомляв що фортеця перебувала на крутому березі Дніпра і представляла собою красиву кам’яну будівля у вигляді прямокутника. На думку Челебі, фортеця була набагато міцніше фортеці Бендери, мала два ряди стін з міцними вежами і бастіонами, і діаметром була в тисячу двісті кроків. Усередині самої фортеці знаходилося близько 170 будівель, серед яких виділялася красива мечеть Хункяр-Джамі. Дороги в фортеці були викладені плитами. У фортеці було двоє воріт, одні виходили на берег Дніпра, інші з боку - на сушу. Зовнішні рови вирубані в скелях. У вежах, звернених у напряку берега Дніпра, були гармати декількох видів бал-емез у напрямку рвів, на північ і північний захід гармати шахане зурбазан. Сама цитадель знаходилася на стрімкому обриві і представляла собою потужне укріплення з п’ятьма вежами. З неї вели одні ворота в іншу фортецю, де знаходилися дома коменданта або сераскіра фортеці, імама, муеззіна і начальників гарнізону, а також військові склади і комори. Тут постійно перебувають сераскір, дванадцять аг, зброярі та гармаші, гарнізон з 3000 воїнів.
І третьою частиною фортеці було власне місто Гази-Кермен. Судячи з того, що Евлія Челебі повідомляє про більш ніж 60 великих і малих торгових лавок, припускаючи, що місто було не маленьким. Жителів і гостей Гази-Кермена обслуговував один постояле подвір’я, баня-хамам, близько двадцяти кофеїн і квас-хані, де можна було вгамувати голод і спрагу.
У 60-і роки XVII століття тут тривали будівельні роботи. Відомо, що кримський хан Мухаммед Гірай IV після того, як січові козаки під проводом Івана Сірка вторглися в межі Кримського ханства і частково завдали шкоди фортеці Гази-Кермен, виділив кошти на її зміцнення. А вже при його спадкоємцях у 1678-79 роках фортеця була значно розширена. Зі східного боку фортеці було добудовано «середнє» містечко з кам’яними стінами, де був розміщений гарнізон.
У 1670 році Іван Сірко знову обложив фортецю і частково зруйнував, але був відбитий, а фортеця відновлена. Проте, у 1695 році всі чотири фортеці поблизу Таванського перевозу були захоплені і частково зруйновані військом Івана Мазепи. Правда, через 16 років гетьман знову з’явився тут, але на цей раз не як завойовник, а як біженець після Полтавської битви в 1709 році, Мазепа був змушений ховатися в ханських, а потім і в османських володіннях, де незабаром і помер.
Що стосується міст-фортець, то життя тут не припинялося, вони втратили свої оборонні функції, але ногайці, як і раніше, продовжували жити і займатися сільським господарством. Наприклад, під час правління кримського хана К’ирима Гірая (1758-1764, 1768-1769 рр.) Фортеця Гази-Кермен була частково відновлена, але вже ні як військова, а як торгова. Вона була перетворена в порт, звідки ногайці могли вивозити на продаж пшеницю, просо і ячмінь в сусідні провінції Османської імперії. Вже з XVIII століття в місті проживали сусіди - українці. Після окупації Кримського ханства в 1783 році, багато ногайців сім’ями стали залишати Північне Причорномор’я і перебиратися в Османську імперію. Вони не хотіли миритися з новими господарями і переходити у підданство Російської імперії. Гази-Кермен покинули майже всі кримські татари і в 1784 році новою владою він був перейменований в Берислав. Залишки фортеці Кизи-Кермен збереглися до середини XIX століття.
Важливо відзначити, що тут сходилися сухопутні, в тому числі і чумацькі шляхи, а на самій переправі через Дніпро в XIX столітті на поромах щорічно перевозилося до 100 тис. возів вантажу.
Каховка - місто Іслам-Кермен або в українських джерелах Аслан-Кермен був заснований кримським ханом Менглі Гіраєм I в 1492 році. Це був форпост Кримського ханства, який захищав переправу з правого берега Дніпра на лівий.
Найкраще фортецю описав Евлія Челебі в XVII столітті: «Це досить гарна фортеця на Дніпрі у вигляді квадратної кам’яної споруди. Якщо йти навколо неї по піщаному березі, довжина її окружності складе тисячу сто кроків. У фортеці є двоє воріт з п’ятьма чудовими вежами, критими черепицею. Одні з них - це великі ворота, звернені в бік кибли з ухилом на схід. Інші ворота дивляться на північну сторону. Це залізні ворота на березі Дніпра, і вони ведуть до пристані, навпроти якої на тому березі Дніпра знаходиться фортеця Гази-Керман, або Доган-гечіт. Всередині фортеці є лише близько вісімдесяти татарських будинків із земляним дахом та одна мечеть. Усього там вісім лавок (магазинів). Однак, постоялих подвір’їв і лазень там немає.
Гарна мечеть фортеці розташована біля воріт, що звернені у бік Криму. З боку суші є глибокі рови. У фортеці є комендант і п’ятсот людей гарнізону. Необхідний провіант доставляють туди.
Тут зустрічаються дивовижні сміливці і герої, які завжди борються з поляками, московитами і бунтівними козаками. З цих місць до Криму відстань у три переходи. І все це степ Хейхат.
Звідси всі татарські воїни, - хто на судах, а багато тисяч - на своїх конях, - сміливо кинулися в Дніпро і благополучно переправилися на інший берег. А я, недостойний, зійшовши на судно з його високістю ханом Газі Мухаммед Гіраєм, переїхав на протилежний бік, і там ми зробили зупинку».